10 April 2008, 00:11
by Катєріна Зезулкова

Київ: Я пристрасно захоплююсь транспортуванням і всім, що з цим пов’язано. Мій переїзд із Південної Моравії – регіону виноградників і виноробства – в столицю Чехії рік тому був зумовлений не тим фактом, що в Празі я зможу пити гарне вино, а швидше тим, що там є метро для щоденного користування! В таких місцях мою голову наповнює купа думок. Мені подобається йти величезними залами аеропорту, слухати мелодію різних мов, спостерігати за людьми і намагатися вгадати, куди вони збираються летіти, як на довго, чому та з ким, чи сподобається їм там, чи ні…

Все це має якось бути пов’язаним з моїм більш витонченим інтересом, а саме питаннями міграції.

«Більшість з нас подорожують, тому що нам це подобається. Дехто з нас подорожує, тому що немає іншого вибору» - так називалась виставка, що проходила рік тому в Республіці Чехія. Я не хочу збільшувати багаж розпачливих історій, про які я чула, читала або побачила, коли проводила час з біженцями, шукачами притулку або приїжджими робітниками. Так само не хочу я і вдаватися до спірної дискусії стосовно розширення зони Шенгену і його можливого впливу на українців, наприклад.

Коли я тільки приїхала в Україну для роботи в якості волонтера ВООН, мені дуже не вистачало етнічної різноманітності, до якої я так звикла за останній рік. Саме тоді я дізналась про інтеграційний центр Рокада – єдину неурядову організацію, яка надає соціальні послуги біженцям і шукачам притулку в Києві та Київській області, - до якої я із задоволенням приєдналась в грудні 2007. Спілкуватися з представниками різних культур, знайомитися з їх традиціями, слухати їх не обов’язково сумні історії, бачити як вони поступово влаштовують свої життя в новому суспільстві – все це дарує радість і щастя особисто мені. І якщо деякі з моїх знань, навичок або досвіду можуть бути корисними в їх справах, то я з задоволенням допомагатиму їм.

З самого початку вони дали мені зрозуміти, що я завжди їх очікуваний і жаданий гість. І вони продовжують це робити, залучаючи мене до щоденної діяльності центру, як, наприклад, підготовки костюмів для Різдвяної вистави дітей-біженців. Я дуже люблю сидіти в їх великій живій кімнаті, де народжуються всі ці неймовірно гарні сережки, браслети, сукні і сумки ручної роботи. Мені подобається пити чай і слухати суміш мов, з якої я не розумію жодного слова. Навіть заявка на отримання гранта, якій я присвятила більшість січня, не виглядала такою великою проблемою в цьому середовищі. Завдяки розмаїттю культур і релігій виникає відчуття безперервного святкування, відмова від участі в якому не приймається.

Я не можу погодитись з загальною думкою, що волонтер – це той, хто надає щось (свої час, енергію, знання). Особисто мені здається, що я той, хто здебільшого здобуває.